Ця розповідь – про унікальні і мальовничі тролейбусні системи Грузії, точніше, про те, що залишилось від них на момент нашої поїздки у 2009 р.

Кавказька електротранспортна експедиція ;) у складі Костя Козлова, Стефана Машкевича, Колі (aka Nick) та мене охопила не тільки Грузію. Можливо, ще варто буде написати і про відвідини Новоросійська, і про Краснодар, який нас приємно вразив чудовим станом вагонів і системи в цілому, і про Єреван, і навіть про Баку, де із електротранспорту залишилось лише метро, ця ж розповідь присвячена Грузії.

На момент нашого виїзду з Києва було відомо, що залишилось лише 4 тролейбусні системи, які ще можуть функціонувати, в містах Зугдіді, Кутаїсі, Горі та Руставі. Якщо ви нетерплячий і одразу хочете прочитати найцікавіше — перейдіть до розділів Горі і Руставі, там буде опис діючих систем. Якщо хочете почитати ще кілька слів і про системи, які ми відвідали вже після їх закриття, то читайте усе підряд.

Зугдіді

Це було перше місто, в яке ми попали, сподіваючись, що тролейбус ще працює. Інші системи у західній частині Грузії з її субтропічним кліматом закрилися раніше: Самтредіа першою в Грузії у 2000 р., за нею Поті у 2004, потім Батумі у 2005 і у 2006 р. Озургеті .

Практично одразу при в’їзді в місто ми побачили блакитний ЗіУ 9 №04, який стояв сиротливо обабіч дороги. Контактний дріт був ще цілий, але видно було, що руху давно нема. Як виявилося, тролейбус припаркував біля свого будинку його водій. У нього ми марно намагалися вияснити точну дату закриття тролейбусу. Взагалі, із пам’яттю на дати у Грузії погано, особливо коли мова йде про такі «незначущі речі», як тролейбус; здебільшого ніхто точно не може сказати, коли точно припинився рух. А навіть якщо пригадують, часто ці дати бувають далекими від істини. Наприклад, у 2011 р. в Руставі мене запевняли, що тролейбус не працює вже 3-4 роки, хоча я особисто їздив на ньому ще в 2009 р. ;)

Приблизно вдалося вияснити, що тролейбус закрився місяць назад, отже, у липні 2009 р. Зугдіді був наймолодшим тролейбусним містом Грузії, рух відкрився у 1986 р., і за весь час існувало лише 2 маршрути. В надії знайти ще якісь тролейбусні артефакти ми проїхалися по тролейбусним лініям міста, але нічого цікавого не побачили. Оглянули залишки тролейбусного депо, яке припинило своє існування набагато раніше. Після його закриття тролейбуси відстоювалися просто обабіч вулиці, часто біля будинків їх водіїв.

Зугдіді – невелике місто, і відсутність тролейбуса на ньому практично не позначилася. На місці тролейбусних маршрутів мені не вдалося побачити ані автобусів, ані маршруток. Маршрут, який працював до закриття системи, був досить короткий, так що цілком ймовірно, що після закриття тролейбусу жителі просто почали ходити пішки. Так що екологія Зугдіді не постраждала  Взагалі, короткі маршрути досить характерні для малих і середніх міст Грузії, і навіть у великому Кутаїсі(друге по величині місто Грузії) існувало кілька коротких маршрутів на 7-8 зупинок.

Оглянувши місцеві пам’ятки архітектури і історії, вирушаємо у напрямку Кутаїсі.

Кутаїсі.

Друге по величині місто Грузії. В радянські часи тут діяло близько 10 маршрутів. До початку 2009 р. їх залишилось 3, при чому всі периферійні: 8-ка, найдовший маршрут, йшла від однієї околиці до іншої(Автозавод — Тракторний завод), а 7 і 6 доповнювали її, підвозячи жителів віддалених кварталів до середмістя.

Перше, що побачили ми, в’їжджаючи до Кутаїсі, був вагон №061, який стояв поблизу депо. Контактнох мережі над ним вже не було... Подумки змирившись із думкою про остаточне закриття тролейбусу в Кутаїсі, ми попрямували у депо, подивитись на залишки тролейбусної величі :) Там якраз повним ходом йшли роботи по утилізації тролейбусів. Територія депо переходила новому власнику, і він же займався порізкою тролейбусів. Майданчик депо був заповнений трупами афінських ЗіУ та Шкод 9 Тр.

Ходимо по території і роздивляємось вагони. Також на сувеніри вдалося зняти кілька заводських табличок і навіть пару маршрутних.

Один із міцевих робітників говорить, що тролейбус ще не закритий. Це звучить як абсурд, але у Грузії все може бути) Він стверджує, що по вулиці Табукашвілі(маршрут №7) ще є рух. Не зовсім вірячи йому, все ж їдемо туди подивитись. Дійсно, на північній кінцевій маршруту 7 стоять кілька тролейбусів, контактна мереж ціла. Як нам пояснюють, рух призупинений через несплату заборгованості за електроенергію. Але у вересні, як тільки почнеться шкільний навчальний рік(а ми були в Кутаїсі у серпні), рух буде поновлено. Чи дійсно він поновлювався потім, чи ні — ми не знаємо і мабуть вже не взнаємо.

Оглянувши тролейбуси, їдемо в центр міста. Тут нас чекав ще один сюрприз — Волги-маршрутки. Саме так, легкові автомобілі Волга, які працюють у якості маршрутного таксі. Це звучить дико, та ми і самі спочатку не повірили. Коли хтось з нас побачив трафарет маршруту №2 під лобовим склом припаркованої Волги, ми подумали, що це жарт. Насправді, виявилося, що для обслуговування приватного сектору у північній, нагірній частині Кутаїсі, де нормальних доріг не існує, а густота населення низька, Волга виявилася найкращим транспортним засобом.

Спочатку на цих “гірських” маршрутах працювали мікроавтобуси, але вони довго не витримали. Тому водії перейшли на Волги. Кожен автомобіль може вміщати до 5 пасажирів, при цьому на переднє сидіння крім водія ще сідають двоє(бачив на власні очі). Оплата проїзду — як у міській маршрутці. Відправляються вони всі з однієї точки у центрі Кутаїсі і йдуть по 3 маршрутам на північ. Коли я побував у Кутаїсі в 2011 р., Волги продовжували працювати, очевидно, час довів їхню придатність для цих маршрутів :)

Чіатура-Сачхере

Хоч рух тут був закритий ще у 2008 р., ми вирішили заїхати сюди, щоб оглянути залишки тролейбусної лінії та самі вагони, які ще залишалися у депо.

Тролейбусна лінія Чіатура-Сачхере була відкрита у 1967 р., третьою в Грузії, раніше, ніж у значно більших містах Сухумі, Батумі і Руставі. Пояснюється це тим, що агломерація Чіатури — один із небагатьох індустріальних районів Грузії. По всіх околицях міста розкидані марганцеві шахти. Вочевидь, для доставки робітників, у т.ч. із навколишніх міст і сіл, і була побудована тролейбусна лінія, яка сполучила Чіатуру із сусіднім Сачхере, проходячи по дорозі через кілька сіл.

Завжди існував лише один маршрут. Номери на маршрутних табличках, знайдених у депо, за словами місцевих, означали номер графіку конкретного тролейбуса(прямо як у метрополітені :)

Чаітура - Сачхере надзвичайно гарна лінія, найгарніша з усіх, які я коли-небудь бачив(у т.ч. кримський тролейбус).

Лінія здебільшого проходить у глибокому каньйоні між гірських круч. Ті кілька фото, які були зроблені до закриття лінії, лише частково передають її красу. Жодне закриття тролейбусу в Грузії не викликало такого суму і жалю, як Чіатура.

Все, що ми змогли побачити у 2009 р. - це вагони у депо. Крім Шкод 9Тр, які працювали там від початку до самого кінця існування системи, стоять і кілька Шкод 14 Тр, які були передані із Тбілісі і так ніколи і не їздили по Чіатурі. У депо ми зустріли робітників, які починали порізку тролейбусів. Незадовго до закриття Шкоди були непогано відремонтовані, і тому особливо боляче було усвідомлювати, що скоро їх мають порізати. Знову, як і в Кутаїсі, беремо на пам’ять таблички, а також емблему Шкоди.

Окрема історія — це канатні дороги у Чіатурі. Місто, як я вже казав, розташоване у глибокій долині, яка переходить у каньйон.

Центр міста розташований внизу, біля річки, а марганцеві шахти, а також окремі мікрорайони, - на вершинах каньйону, тому канатні дороги є чи не єдиним підходящим видом транспорту в багатьох місцях. У Чіатурі їх більше десятка, одна канатка навіть має проміжну пасажирську станцію(тобто, усього 3 станції). Деякі йдуть до марганцевих шахт, і безкоштовні, ті ж, що йдуть в мікрорайони, платні. З вершини каньйону відкривається чудова панорама шахтарського міста.

Горі.

Батьківщина Йосипа Сталіна. Місто відоме також тим, що сильно постраждало від російської армії у 2008 р., але було відновлене, так що слідів війни практично не залишилось. Що більш дивно, відновив роботу і тролейбус. Горі — невелике компактне місто, яке при цьому мало таку густину тролейбусних ліній, що, я думаю, потреби у іншому транспорті(автобусах) не було. Тролейбус також виходив за межі міста, у село Тінісхіді. Із 5 маршрутів, що існували в місті, в останні роки працювало лише два: №2 і, зрідка, №1. Маршрути досить короткі, такі, що пішки можна пройти хвилин за 20-25. Невелика частина лінії до залізничного вокзалу була закрита у зв’язку з ремонтом шляхопроводу, тому 2-ка працювала в урізаному вигляді, розвертаючись просто посеред вулиці за 200-300 метрів до залізничного вокзалу.

В Горі нам пощастило застати тролейбус у діючому стані, та ще й з повним різноманіттям вагонів: ЗіУ 9, Шкоди 9 і 14 Тр. Перше, що привернуло увагу в місті — монументальна центральна площа із мерією і пам”ятником Сталіну у центрі(а також єдина у світі вулиця Сталіна). Погулявши там, йдемо по центральній вулиці до іншого цікавого місця — міст через р. Куру(Мткварі). Випуски на той час були доволі непогані, 4-5 машини, при довжині повного обороту приблизно 40 хв. Маршрут №1 не ходив(він має ходити, як нам пояснили, з початком навчального року). Заповнюваність тролейбуса була на трійку.

Досхочу нафотографувавши тролейбус(це було перше місто з діючим тролейбусом, в яке ми попали), ми помітили, що на лінії немає Шкоди 9 Тр. Я особисто є фанатом цієї моделі тролейбуса, та інші учасники мандрівки також полюбляють цю модель, то ж ми вирішили поїхати у депо і вияснити, коли ж 9-ка з’явиться на лінії. Тут ми і стали жертвами грузинської гостинності :) Відверто кажучи, ми і до цього кілька разів наражались на неї(нас запрошували зайти в гості, поїсти, випити і навіть переночувати усією компанією прості люди, які траплялись нам під час мандрівки), але це був перший випадок, коли це було напряму пов’язано з транспортом. Зайшовши в кабінет до директора тролейбусного управління, ми просто вже не змогли відмовитися від застілля, яке він оперативно організував для нас :) Продовжуючи традиції гостинності, він також погодився задовольнити наше прохання, і випустити на лінію Шкоду 9 Тр спеціально для нас(хоча у той день вона не мала виїжджати на лінію, її водій мав вихідний), але не раніше, ніж ми з ним добряче вип’ємо.

Тост за тостом, ми випили близько 0,5 літра горілки на чоловіка. Але навіть у такому стані ми все ж попросили директора організувати обіцяну поїздку на 9-ці. Як виявилось, тролейбус був наданий виключно для нашого катання, так що це були повноцінні покатушки з фотостопами :) Будучи добряче п’яними, ми зробили тур по 2-му маршруту, роблячи зупинки усюди, де нам заманеться. Потім тролейбус заїхав у депо, де ми трохи покерували ним по черзі. І після цього наш прийому у директора продовжився! :) Ми звичайно були дуже вражені такою гостинністю і люб’язністю директора, але подальше “святкування” загрожувало нам алкогольною інтоксикацією, тому, набрехавши директору про друга, який нібито чекає нас у Тбілісі, ми вирвались із його обіймів :) На цьому наше відвідання Горі закінчилося, ми ще сходили у музей Сталіна, але я це пам’ятаю вже у тумані. Також я, заради хорошого пейзажного фото, виліз на 20-метрову освітлювальну вежу стадіону, але, оскільки тролейбуса довго не було, задовольнився звичайним міським пейзажем.

Руставі.

Руставі — унікальне для Грузії місто, яке будувалось від самого початку як індустріальний центр. В місті розташований великий металургійний комбінат, азотний завод, завод хімволокна, Центроліт і ще кілька дрібніших заводів. Разом з заводами росло і місто. Руставі складається із двох частин — Старе місто(сталінки 50-х років) і Нове місто(нові мікрорайони), відокремлених річкою Кура, а також третину від площі міста складають заводи, розташовані на сході. Через свою індустріальність місто пережило глибокий занепад у 90-х роках, коли зупинився металургійний комбінат та інші заводи.

Тролейбусний рух у місті був відкритий 6 лютого 1971 р. і зв’язав Нове і Старе місто з металургійним комбінатом. В кращі часи в місті діяли 8 маршрутів. Також існував унікальний внутрішньозаводський маршрут, який не був пов’язаний із іншою мережею. Він починався біля головної прохідної РМК і йшов по території комбінату вглиб. Достеменно невідомі дати закриття більшості ліній.

У 2009 р. ми застали діючим один маршрут - №5. На лінії було кілька ЗіУ. Шкоди відстоювалися в депо. По досвіду Горі, ми попрямували в депо, щоб поспілкуватись із керівництвом. Тут прийом був більш холодний, начальник не повірив, що ми любителі транспорту, довелось довго йому це доводити. Зате водії, які знаходились у депо, тут же запросили нас випити з ними. Відмовлятись було ніяково. В результаті, прийнявши добрячу дозу чачі, ми почали просити випустити на лінію Шкоду 14(знайомий сценарій, правда? ;).

Шкода якраз мала виходити з депо, ми швиденько в неї завантажились і поїхали по місту. Формально це був звичайний рейс, але так як пасажирів було мало, ми користалися можливістю щоб зробити кілька фотостопів. Зробивши коло по 5 маршруту, повертаємось у депо.

Після цього ми ще вирішили проїхатись по закритим лініям тролейбусу. Особливо варто відзначити довгу лінію, яка йшла в промзону на південному сході.Уявляю, які монументальні кадри можна було там зробити, коли тролейбус ще ходив.

На цьому наше знайомство з руставським тролейбусом було закінчене. А невдовзі, через кілька тижнів після нашої мандрівки, тролейбусний рух там було припинено.

	Горі, Тролейбус Škoda 14Tr № 40 на маршруті 2 міст через р. Мткварі(Кура) 24 серпня 2009 р., Mikolalex
	Горі, Тролейбус Škoda 14Tr № 38 на маршруті 2 село Тінісхіді 24 серпня 2009 р., Mikolalex
	Тролейбус Škoda 9Tr № 29 24 серпня 2009 р., Mikolalex
	Тролейбус Škoda 9Tr № 29 Тролейбус Škoda 14Tr № 304 на маршруті 2 24 серпня 2009 р., Mikolalex
	Горі, Тролейбус Škoda 14Tr № 304 на маршруті 2 міст через р. Мткварі(Кура) 24 серпня 2009 р., Mikolalex
	Горі, Тролейбус Škoda 14Tr № 284 на маршруті 2 Mshvidoba Av. 24 серпня 2009 р., Mikolalex
	Руставі, Тролейбус Škoda 14Tr № 340 на маршруті 5 Megobroba Ave. 29 серпня 2009 р., Mikolalex
	Руставі,  № 304 на маршруті 5 Nikoladzis str. 29 серпня 2009 р., Mikolalex
	Руставі, Тролейбус Škoda 14Tr № 340 на маршруті 5 Tavisuplebis moedani 29 серпня 2009 р., Mikolalex