Дніпродзержинський трамвай — унікальна і цікава система, як в плані рухомого складу, так і в плані ліній і навколишніх пейзажів. У моїй невеликій фотоекскурсії по трамвайним місцям Дніпродзержинська я розкажу про основні цікавинки міста і його трамваю.

Почнемо з того, що Дніпродзержинськ з населенням близько 250 тис. чоловік є найбільшим безтролейбусним містом України. Зараз важко сказати, чому так сталося. Чомусь мода 70-80 рр. на тролейбуси обійшла це місто, хоча, за наявності трамвая, тролейбус чомусь будували у аналогічних і менших містах: Краматорськ, Стаханов, Житомир. Можливо, керівництво міста було дещо розумнішим і недопустило роздроблення транспортної системи міста між двома видами транспорту у досить невеликому місті. А можливо, що трамвай на той час був настільки розвиненим, що будувати тролейбус було практично нікуди.

Як би там не було, дніпродзержинський трамвай залишився єдиними видом електротранспорту у місті, зумівши своїми чотирма маршрутами охопити практично усі важливі райони і точки у місті(окрім лівобережних масивів, туди просто не встигли добудувати лінію швидкісного трамваю). Ну це зараз їх чотири, а за радянських часів кількість маршрутів сягала 10, хоча кількість ліній була ненабагато більшою(тільки лінія по вул. Чапаєва була демонтована). Кожна лінія своєрідна і не схожа на інші: 1-й маршрут - це класичні хрущовки Черьомушок, типова забудова 60-70-х років, 3-ка - індустріальна велич азотного заводу і Придніпровського хімзаводу, четвертий маршрут з одного кінця йде приватним сектором у віддалені райони Дніпродзержинська, а з іншого петляє попід цехами Дніпровського металургійного комбінату. Всі маршрути мають один спільний відрізок у центрі, по просп. Леніна, неподалік від центральної площі міста - площі ДМК, а на більшій протяжності не дублюють один одного, тому у Дніпродзержисньку можна сміливо казати: “лінія 4-ки, лінія 3-ки”, без жодних непорозумінь.

Ви мабуть звернули увагу, що низка ліній проходить через промзони. Сказати, що Дніпродзержинськ є індустріальним містом - це не сказати нічого. Виникнення міста і його стрімкий розвиток були обумовлені промисловістю. Саме після побудови тут у кінці 19 ст. металургійного заводу невелике село Кам”янське перетворилось на робітниче селище, а згодом - місто(існує версія, що своє оповідання “Молох” Купрін написав саме про Дніпродзержинськ). За радянських часів Дніпродзержинськ обзавівся ще низкою заводів: коксохімічний(їх навіть два: ДКХЗ і Баглійкокс), азотно-туковий(нині “Дніпроазот”), Придніпровський хімічний(основною задачею якого було збагачення уранової руди, про це детальніше нижче), а старий металургійний завод був модернізований і перетворився на Дніпровський металургійний комбінат(ДМК). Тому і архітектурними домінантами міста є саме індустріальні споруди: грануляційна вежа азотного заводу висотою понад 150 м., киснево-конвертерний цех(ККЦ) ДМК, які підносяться над усім містом. Гуляєш по центру, і видно розташовану за кілька кілометрів вежу азотного, проїхав через усе місто на 2-ці на Соцмісто, дивишся, а тут ця вежа завершує перспективу Конституційного проспекту :)

Центр

Є тут і цікава житлова забудова. У центрі міста домінують сталінки, вони вишикувались уздовж основних магістралей: проспекту Леніна та вулиці Сировця. А інколи між сталінками трапляються і будинки у стилі конструктивізму, це ще 20-30 роки. Найкращий спосіб почати оглядити всієї цієї краси - подивитись на місто з верхньої частини проспекту Леніна, неподалік від залізничного вокзалу. Чомусь до самого вокзалу трамвай не підвели, лінія проходить на відстані всього одного кварталу. Це верхня частина старого міста, площа Визволителів із обеліском. Саме тут, біля трамвайної зупинки, відкривається класничний вид Дніпродзержинська: проспект Леніна, який йде круто вниз, і вдалині - сталінки на фоні цехів ДМК. Добре видно основні частини меткомбінату: доменні печі, аглофабрику, ККЦ. Від самого початку центром життя у місті був металургійний завод, тому з тих часів і понині історичний і діловий центр міста, разом з центральною площею, притулилися одним бокомі до його цехів. Уздовж проспекту Леніна трамваї 2-го маршруту прямують до центру. Спуск дуже крутий, тому на ньому немає жодної трамвайної зупинки. Декілька кварталів поспіль трамваї проходять на одному диханні, і лише внизу, на перетині з проспектом Аношкіна, де лінія 3-ки йде праворуч, знаходиться наступна зупинка. Цей перегін, довжиною в один кілометр, мабуть найбільший в усьому місті.

Наближчаючись до центру по проспекту Леніна, уздовж шеренги сталінок, трамвайна лінія вбирає в себе спочатку маршрут №3, а потім і одиницю з четвіркою. Архітектура центру - типова сталінська неокласика, є у Дніпродзержинську і свої “будинки зі шпилем”. Центральна площа міста з символом міста - пам”ятником Прометею - називається площею ДМК, на ній розташована головна прохідна комбінату, на цій же площі - головна трамвайна кінцева з диспетчерською, тут закінчуються усі трамвайні маршрути, окрім 4.

Одразу кидається у вічі різноманіття рухомого складу: Татри Т3 і Т6, КТМи 5 і 8М. Більшість трамвайних систем колишнього СРСР були чітко орієнтовані на один вид рухомого складу: або Татри, або КТМ, а тут і ті, і інші мирно співіснують протягом багатьох років. Ну де ще в Україні ви можете побачити на одному маршруті і КТМ 5, і Татру Т3? Хіба що у Дніпропетровську, та й то віднедавна. Однак, у кожного маршрута у Дніпродзержинську свій рухомий склад. На 2-ці - Татри Т6 і КТМи 8М, найновіше і найкраще, що є у місті, 1-ця - Татри Т3 і Т6, 3-ка - КТМи 5 і інколи Татри Т3, 4-ка - Татри Т3 і рідко - КТМ 5. Тому у центрі, поблизу ДМК, ще здалеку видно, який маршрут їде: голубий КТМ5 - скоріше за все 3-ка, рекламний КТМ8 - 2-ка, а Татра Т3 - 1 або 4-ка.

Лінія 4-ки

Район біля кінцевої ДМК - так звана Верхня Колонія, у якій колись жили інженери і керівництво металургійного заводу. А де ж Нижня Колонія? Навряд чи місцеві жителі підкажуть вам до неї дорогу :) Цей район, де жили переважно робітники, був знесений при розширенні комбінату. При цьому трамвайна лінія, що проходила через Нижню Колонію, була перенесена. У цьому і причина тієї дивної петлі, яку робить 4-ка на шляху до коксохімічного заводу. Тепер на місці знесеного району височить киснево-конвертерний цех ДМК. Так що визначити трасування колишньої лінії 4-ки можна лише приблизно, а на місцевості взагалі нереально.

Якщо проїхатися на 4-ці далі у напрямку коксохіму, пейзаж круто змінюється. Із центра ми швидко переносимось у промзону з сірими парканами, рядами труб незрозумілого призначення, якими, здається, пронизане усе місто, та понурими закіптюженими стінами цехів ДМК, прохідні якого розташовані біля багатьох зупинок. Лінія проходить фактично по частині заплави Дніпра, тому навколо колій поріс очерет, а розворотне кільце взагалі прокладене навколо невеличкого озерця. Цим 4-ка нагадує лінію на Хаджибейський лиман в Одесі в мініатюрі. Від кінцевої 4-ки ДКХЗ усього пару кілометрів до хвостосховища відпрацьованих уранових руд, і хоча радіаційний фон тут не зашкалює, все ж перебувати тут довго не бажано :)

Четвірка - найменш навантажений маршрут в Дніпродзержинську, здебільшого на ньому буває 2-4 випуски, що,

враховуючи велику протяжність маршруту, дає великі інтервали. Це зумовлюється тим, що маршрут переважно проходить по приватному сектору. З іншого кінця, у промзоні, великий потім людей буває лише у час пік, у непік там безлюдно. На 4-ці працюють переважно Татри Т3, інколи КТМ 5, і ніколи - Т6 або КТМ 8М.

Якщо ж поїхати 4-кою в іншому напрямку, тут пейзажі будуть зовсім іншими. Спочатку, за кілька кварталів після центру, трамвай проходить через цікаву конструктивістську забудову 20-30-х років, а далі, проминувши трамвайне депо(нині єдине в місті), виходить у райони приватної забудови. Довжелезна Криворізька вулиця тягнеться практично без поворотів на захід, і закінчується трамвайним кільцем обабіч залізниці. Із цікавинок тут можна подивитись хіба що пам”ятник трамваю, споруджений поблизу депо.

Лінія 2-ки

Не менші різноманітна забудова і по шляху прямування 2-го маршруту. Можна сказати, що це основний маршрут міста, так як він, зв’язує віддалені частини міста - Центр і Соцмісто, а також основні заводи: ДМК, Баглійкокс, азотний. Якщо їхати 2-кою від залізничного вокзалу у протилежному напрямку від центру, на наступній зупинці буде проміжне трамвайне кільце “вул. Маяковсього”. Зараз воно не використовується у маршрутному русі, а раніше тут оберталися пікові маршрути з Соцміста і з центру. А втім, раз у рік воно таки використовується як кінцева: на поминальний день пускають додаткові вагони по маршруту “вул. Маяковського - просп. Конституції”(просп. Конституції - ще одне кільце, що не використовується у регулярному маршрутному русі).

Далі, за кілька зупинок, в асфальті ще лежать рештки повороту на вулицю Чапаєва. Ця закрита лінія, яка з’єднувала лінії 2 і 3 - найбільш сумнозвісна у Дніпродзержинську. Саме на ній 2 липня 1996 р., спускаючись у напрямку центру, відмовили гальма у трамвая КТМ 5 №1044. Некерований вагон почав котитися вниз по спуску, і, набравши швидкість більше 70 км/год, врізався у невисоку бетонну огорожу, при цьому верхня частина трамваю відірвалась і пролетіла ще кілька метрів далі. Це була найбільша за кількістю жертв катастрофа на електротранспорті в історії України. Після цієї аварії лінія по вул. Чапаєва була закрита(хоча аналогічний спуск по просп. Леніна працює і понині). З тих пір до трамвая у Дніпродзержинську відносяться з острахом. Кілька років назад був випадок, коли на невеликому схилі у вагона відмовили гальма. Через кількадесят метрів вагоновожатій вдалося зупинити людей, але багато пасажирів сильно травмувалися, так як, боячись повтору трагедії, почали вискакувати з вагона на ходу.

Проминувши вул. Чапаєва, повз кілька напівзакинутих будинків, лінія 2-ки проходить по шляхопроводу через залізничну магістраль. Шляхопровід цей раніше був суміщеним автомобільно-трамвайним, але після побудови поруч більшого автомобільного моста автомобільну дорогу направили туди. Асфальт же навколо рейок на старому шляхопроводі лежить і понині; зарослий травою, він створює настрій декадансу. За шляхопроводом трамвай проходить біля заводу Баглійкокс. З моста можна побачити “вогонь Прометея” - трубу, над якою палає полум”я - спалюється коксовий газ. Попід заводом і територія депо №2, яке було закрите у 90-і роки. Зараз тут лише залишки рейок і корпусів. У такому ж стані і прилеглі дрібніші заводи, наприклад, БЗКВОіТ.

Проминувши депресивну промзону, попадаємо у Соцмісто. Цей віддалений район міста по-своєму цікавий. Центральна магістраль - проспект Конституції(все ще СРСР, до речі ;), взовж якого розташувались будинки 50-х років. Тут немає розкішних колон і капітелей, притаманних центру. Будиночки простіші, але високі стелі і великі кімнати видають у них сталінську забудову. Район цей розвивався разом з другим по величині заводом Дніпродзержинська - азотним, який розташувався неподалік, прямо за залізницею. Тут і готель називається Азот(з нього, до речі, зроблені панорамні фото). Така собі мила околиця із добротними сталінками. А найбільш віддалений район у Дніпродзержинську справедливо названий БАМом, самий кінець 2-го маршруту. Трамвай тут іде навколо кварталу, багатоповерхівки розташовані з зовнішнього боку, а всередині знаходилась воєнна частина.

Лінія 3-ки

Якщо жителі Соцміста можуть під”їхати до азотного заводу трамваєм, або і взагалі пройтись пішки, то для доставки робітників із інших частин міста необхідний транспорт. Цю роль виконує трамвай №3. Його лініє іде приблизно паралельно 2-ці, але на пару кілометрів північніше, і на кількадесят метрів нижче.

Трійка - лінія однієї вулиці, точніше, проспекту Аношкіна. Вийшовши із центру, трамваї проходять вздовж одно- і багатоповерхової забудови, повз пам”ятник жертвам трамвайної катастрофи 1996 р.(у місці, де лінія по вул. Чапаєма примикала до просп. Аношкіна). Найцікавіше починається далі, коли житлові будинки закінчуються, а на горизонті з”являється аміачна вежа азотного заводу. Тут трамвай проходить неподалеку від кількох хвостосховищ(місць, де під землею заховані радіоактивні відходи). Лінія - просто “стежка здоров”я”: по правий бік - корпуси азотного, по лівий - Придніпровського хімічного. Під безликою назвою прихований завод, який переважно займався збагаченням уранової руди. Зараз ця діяльність припинена, на місці заводу працюють кілька дрібніших підприємств, зате є робота для ДП “Бар”єр”, яке займається приведенням у екологічно безпечний стан залишків уранового виробництва. Його контора розташована обабіч трамвайної лінії, на табло над будинком постійно висвічується показник радіаційного фону. Однак, найбільш радіоактивна споруда заводу - 22-й цех - вже багато років очікує демонтажу , випромінюючи до 2000 мкрн/год. Її стіни можна побачити прямо з трамвайної лінії. Інша сторона - цехи азотного - теж ненабагато краща, кругом на огорожі висять таблички: “хімічно небезпечний об”єкт”.

Довга промозона тягнеться упродовж 9 зупинок, і аж у самому кінці трамвай виходить на відкритий простір. Це кільце “Карнаухівка”, саме селище знаходиться дещо далі, прямо біля кільця тільки посадка. Така траса маршруту зумовлює неоднорідний пасажиропотік: з центру до житлових масивів їде досить багато людей, а далі, на промзону - поодинокі дачники та жителі невеликих селищ неподалік від кільця “Карнаухівка”.

Лінія 1-ці і нереалізовані плани

Останній маршрут, по якому можна проїхатись, а то й прогулятись у Дніпродзержинську - 1-ця. Це найкоротший маршрут, який з центру йде у житловий масив Черьомушки. Забудова тут - типові хрущовки і більш пізні 9-поверхівки. Найменш цікавий маршрут, без мальовничих місць, окрім хіба виду, який відкривається від готелю “Зоря” взовж вулиці Сировця у напрямку центру і ДМК.

Біля кінцевої 1-го маршруту, яка притулилася на схилі пагорба, знаходиться цілий квартал відселених 5-поверхівок. Будинки ці були побудовані без урахування підступності грунтів на схилі балки. Після завершення будіництва фундамент дав тріщини, а деякі будинки накренились під значним кутом. У першу чергу були відселені найбільш деформовані будинки, а ще декілька, які знаходяться у найменш загрозливому стані, і нині населені жителями.

Є у Дніпродзержинську і нереалізовані плани будівництва трамваю. Майже третина населення міста проживає у лівобережному масиві, відокремленому від іншого міста кілометрами дніпрових плавнів і низин. Цей масив був побудований у 80-х роках щоб розташувати нове житло якнайдалі від задимленої промзони і центру міста. Спочатку зв’язок з лівим берегом існував лише через греблю Дніпродзержинської ГЕС, однак цього явно було недостатньо для великого пасажиропотоку. Тому був побудований так званий Новий міст. По ньому також мала пройти траса швидкісного трамваю, який сполучив би Лівий берег із центром і промзоною. По всій протяжності моста і траси, яка йде до нього від Лівого берега, була відведена виділена смуга по центру для трамвайних колій. Також у місцях, де мали бути станції швидкісного трамваю, були облаштовані підземні переходи характерної форми - з двома виходами, на праву і ліву платформи відповідно, як у київському ШТ. Нажаль, далі цього будівництво не пішло. Після того, керівництво міста кілька разів оголошувало плани про відкриття тролейбусного(чомусь) руху на Лівий берег, але, судячи з усього, це буле лише популістські прожекти, які навряд чи колись будуть втілені у життя.

На цьому моя фотоекскурсія по місту завершена, сподіваюсь, з неї ви частково оцінили красу цього неповторного індустрального міста і його трамваю, і, якщо ще не бачили цього на власні очі, сподіваюсь, у вас виникло бажання приїхати до Дніпродзержинська.

Кам'янське, Трамвай Tatra T3SU № 687 на маршруті 4 вул. Слов’янська 22 квітня 2012 р., Mikolalex